У статті розглянуто розвиток сучасного українського іконопису, формування основних осередків та регіональних шкіл, прослідковано художньо-стилістичні особливості та тенденції. Проаналізовано діяльність київської та львівської мистецьких шкіл у царині сакрального мистецтва. Виявлено основні риси розвитку сучасного іконопису, досліджено творчість провідних фахівців та художників-іконописців, жанри та технологічну специфіку виконання ікон. Наукова новизна цієї розвідки полягає у комплексному дослідженні сучасного українського іконопису з врахуванням художньо-стилістичних, регіональних, технологічних, канонічних аспектів. Прослідковано особливості формування мистецьких шкіл та асоціацій сакрального мистецтва в Україні. Метою дослідження є визначення основних тенденції розвитку сучасного українського іконопису, виявити впливи провідних шкіл у царині сакрального мистецтва.
Розвиток іконописних шкіл і професійних осередків в Україні відбувався до початку ХХ ст. Із поширенням тоталітарного більшовицького режиму діяльність більшості іконописних шкіл занепадає, або припиняється повністю. І лише із відновленням незалежності Україною з 1990-х років почався процес відновлення і сторення нових осоредків ікономалярства. Серед провідних сучасних іконописних шкіл вирізняються київська та львівська. Також у кінці ХХ – на початку ХХІ ст. з’являється велика кількість приватних, монастирських та професійних осередків іконописання.
Методологічною основою є комплексний підхід до аналізу українського іконопису в хронологічному й теоретичному аспектах. Зокрема, використано методи: історико-порівняльний, типологічний, аналізу та узагальнень, візуальний, іконологічний (об’єкт в історичному процесі), канонічний (догматичні правила та канони), художньо-стилістичий (аналіз манери іконопису окремих мистців, їхніх шкіл), богословський (вплив церковних догматів і канонів на формування художнього образу; богослов’я ікони), метод художнього аналізу.
1. Василик Р. Вчити сакральному мистецтву. Альманах'95-96. Львів : ЛАМ. 1997. С. 22-23.
2. Гах І. Українське сакральне мистецтво: проблеми розвитку, збереження і реставрації. Київська Церква. 2000. №2. С.100–101.
3. Голод І. Дивовижний світ української ікони. Київська Церква. 2000. № 5. С.95–98.
4. Дундяк І. Сучасний львівський осередок навчання у галузі церковного мистецтва. Вісник Львівської національної академії мистецтв. 2016. Вип. 30. С.91–98.
5. Ковальчук І. Історіографія українського іконопису І-ї половини ХХ ст. Вісник Львівської національної академії мистецтв. 2019. №39. С. 89–110.
6. Крвавич Д. Українське сакральне мистецтво в період авангардних течій у культурі ХХ століття. Київська церква : альманах християн. думки. Київ, 1999. № 5. С. 82–84.
7. Лесів Т. Іконопис сьогодні: професор Роман Василик і кафедра сакрального мистецтва. Вісник Львівської національної академії мистецтв 2019. Вип. № 39. С. 53-72.
8. Майстренко-Вакуленко Ю. Барокові принципи у системі викладання рисунка в майстерні живопису та храмової культури професора М. А. Стороженка / Микола Стороженко – художник, педагог, людина : матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. (8 листопада 2018 р. Київ). Київ. С. 11–13 .
9. Минуле і майбутнє української ікони. (1996). Українське слово. 1996. 10 жовтня. С. 3.
10. Попович В. Феодосій Гуменюк – мистець поетичної урочистості. Сучасність. 1998. № 12. С. 32–40.
11. Селівачов М. Слово про Феодосія Гуменюка. Сучасність. 1989. №9. С. 51-59.
12. Степовик Д. Стильовий синкретизм в іконописі. Образотворче мистецтво. 1992. № 2. С. 7–10.
13. Степовик Д. Нова українська ікона ХХ і початку ХХІ століть: Традиційна іконографія та нова стилістика. 2012. Жовква : Місіонер, 288 с.
14. Федорук О. Повернення культурних цінностей – повернення національної гідності. Віче. 1993. №3. С. 20–27.
15. Цугорка O. Тенденції сучасного українського іконопису. Вісник Київського націлнального університету культури і мистецтв. 2019. № 40. С. 228-233. DOI: 10.31866/2410-1176.40.2019.172708