Досліджено, що українське мистецтвознавство у своєму історичному розвитку пройшло характерний для європейської мистецької думки шлях. Розглянуто завдання, які постали перед українським мистецтвознавством на початку ХХ ст. Впродовж 1905–1917 рр. мистецтвознавство в Україні набуло ознак структурованості, доволі чітко визначилися напрями досліджень. На основі аналізу мистецтвознавчих праць 1920-х рр. визначено, що вони характеризуються поєднанням чіткого ретроспективного бачення, методично правильним оперування іконографічними джерелами. Виявлено факт, що проблема національних особливостей українського мистецтвознавства, його витоків, рушійних факторів, пріоритетів має кардинальне значення. У статті зазначено, що радянський тоталітарний режим започаткував новий етап «державницького» підходу до розвитку національних інверсій науки, літератури і, зокрема, мистецтвознавства. З’ясовано, що з багатьох праць вітчизняних дослідників мистецтва цензурою були вилучені конкретні висновки щодо національного стилю. Не менш актуальним завданням залишається потреба впорядкування та узгодження з національною історичною концепцією хронології та періодизації українського мистецтвознавства. У зв’язку з цим, публікація доповнена таблицями з хронологією культурних подій і публікацій мистецтвознавчих видань.
З’ясовано, що українське мистецтвознавство активно розвивалося у контексті загального національного відродження. З початком тоталітарних репресій, ліквідації в УРСР літературних і мистецьких об’єднань (1932) процес розвитку переміщується на західноукраїнські землі, насамперед до Львова. Відзначено, що у повоєнний час, після відомих суспільно-політичних і соціально-культурних змін мистецтвознавча наука, художня критика, як і мистецька творчість на всій території України, були об’єднані під одним ідеологічним гаслом соцреалізму. Акцентовано, що важливу роль у цей складний період відіграли українські діячі культури, науки і мистецтва діаспори. Розкрито, що українське мистецтвознавство другої половини ХХ століття розвивалося у складних соціально-політичних і культурних умовах. З’ясовано, що друга половина ХХ ст., позначена повторним «відродженням» соцреалістичного методу, все ж таки засвідчила безперервність розвитку національної концепції у галузі мистецтвознавства. Новий етап логічно розпочався у роки незалежної України. Висвітлено, що національна концепція історичного розвитку української культури і мистецтва стала провідною у вітчизняній гуманітарній галузі. Важливо те, що почалося відродження української мистецької критики
- Голод І. Святослав Гординський: думки з приводу «Історії українського мистецтва». Наукові читання пам’яті Святослава Гординського. Львів, 1994.
- Криволапов М.О. До питання розвитку українського мистецтвознавства у ХХ столітті. Про мистецтво та художню критику України ХХ століття: вибрані статті різних років. Кн. 1. Київ : Видавничий дім А+С, 2006
- Савицька Л. Художня критика в Україні. Друга половина ХІХ ― початок ХХ ст. : хрестоматія. Київ : ТОВ «Кадри», 2001
- Українське образотворче мистецтво : імена, життєписи, твори (ХІ ― ХХІ ст.) / упор. І. В. Голод, Я. О. Кравченко, Н. Б. Козак, О. Д. Михайлюк, Р. М. Яців. Харків : Факт, 2013
- Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні. Київ : Вид-во «Орій» при УКСП «Кобза», 1992.