Українське мистецтвознавство ХХ століття: шляхи розвитку й основна проблематика досліджень

Досліджено, що українське мистецтвознавство у своєму історичному розвитку пройшло характерний для європейської мистецької думки шлях. Розглянуто завдання, які постали перед українським мистецтвознавством на початку ХХ ст. Впродовж 1905–1917 рр. мистецтвознавство в Україні набуло ознак структурованості, доволі чітко визначилися напрями досліджень. На основі аналізу мистецтвознавчих праць 1920-х рр. визначено, що вони характеризуються поєднанням чіткого ретроспективного бачення, методично правильним оперування іконографічними джерелами. Виявлено факт, що проблема національних особливостей українського мистецтвознавства, його витоків, рушійних факторів, пріоритетів має кардинальне значення. У статті зазначено, що радянський тоталітарний режим започаткував новий етап «державницького» підходу до розвитку національних інверсій науки, літератури і, зокрема, мистецтвознавства. З’ясовано, що з багатьох праць вітчизняних дослідників мистецтва цензурою були вилучені конкретні висновки щодо національного стилю. Не менш актуальним завданням залишається потреба впорядкування та узгодження з національною історичною концепцією хронології та періодизації українського мистецтвознавства. У зв’язку з цим, публікація доповнена таблицями з хронологією культурних подій і публікацій мистецтвознавчих видань.
З’ясовано, що українське мистецтвознавство активно розвивалося у контексті загального національного відродження. З початком тоталітарних репресій, ліквідації в УРСР літературних і мистецьких об’єднань (1932) процес розвитку переміщується на західноукраїнські землі, насамперед до Львова. Відзначено, що у повоєнний час, після відомих суспільно-політичних і соціально-культурних змін мистецтвознавча наука, художня критика, як і мистецька творчість на всій території України, були об’єднані під одним ідеологічним гаслом соцреалізму. Акцентовано, що важливу роль у цей складний період відіграли українські діячі культури, науки і мистецтва діаспори. Розкрито, що українське мистецтвознавство другої половини ХХ століття розвивалося у складних соціально-політичних і культурних умовах. З’ясовано, що друга половина ХХ ст., позначена повторним «відродженням» соцреалістичного методу, все ж таки засвідчила безперервність розвитку національної концепції у галузі мистецтвознавства. Новий етап логічно розпочався у роки незалежної України. Висвітлено, що національна концепція історичного розвитку української культури і мистецтва стала провідною у вітчизняній гуманітарній галузі. Важливо те, що почалося відродження української мистецької критики