Світ Галини Зубченко — це світ перетворювача та естета, з одного боку, а з іншого — особи, гранично уважної до людей, до деталей побуту. Саме вона була хранителькою традиції у широкому розумінні цього слова.
Як зрілу сформовану художницю, Галина розкрила себе ще на початку 1980‑х років. Відомі львівські митці Вітольд Манастирський, Олег Мінько, Любомир Медвідь, Микола Андрущенко, Генрієта Левицька відзначали самобутній талант молодшої колеги.
Улюбленим жанром Г. Зубченко був натюрморт. Несподівано вона відкрила для себе метафізику світу конкретних предметів. Старовинні речі, як відголоски минувшини, як пам’ять про людей, що зберегли тепло своєї присутності, оживають у її полотнах. У творах одночасно глибоких і вишуканих, знайшло відображення вивчення творчості європейських майстрів натюрморту голландських та іспанських художників Пітера Класа, Юріана ван Стрека, Бонавентури Беттера, Вілема Калфа, Антоніо Переди, Франциско Сурбарана, а також, як визначала сама художниця, галицьких майстрів «картин-оманок» XVIII ст. Акумулюючи художній досвід, переосмислюючи творчість старих майстрів, Галина Зубченко демонструє проникливе бачення матеріального світу. Її камерні полотна привертають увагу, відзначаються особливою чарівністю. Художниця закликає вдивлятися у кожну деталь композиції, проробляючи поверхню полотна, застосовує майже забутий тоді живописний прийом — лесирування (ґлізаль). Так творили класики цього жанру. Від старих майстрів мисткиня переймає кольороподіл, вловлюючи рух ледь помітного мазка на полотні. Її живопис багатошаровий. Засіб темперного лесування ускладнює та збагачує колористичну гаму, підсилюючи гру світла й тіні у формах предметів і драперій. У камерних творах Галина Зубченко досягає неабиякої сили світла та кольору.