Одна із важливих ділянок етнологічної науки – історіографія, зокрема вивчення творчості українських учених. Нині це питання має зайняти одне з пріоритетних місць, адже довгі роки діяльність і творчість вітчизняних етнологів замовчувалася. Йдеться про те, що після 1933 року українську етнологію совєтський режим оголосив націоналістичною. Відтак у Києві перестала існувати Українська академія наук, що її створив 1918 р. видатний український вчений Володимир Вернадський. Етнологи потрапили під найжорстокіші репресії: переслідування, арешти, тюрми, розстріли... У Львові, де діяло Наукове Товариство ім. Шевченка – фактично Всеукраїнська академія наук – з приходом совєтсько-російської окупації припинило свою наукову діяльність, майно НТШ конфісковано. Після Другої світової війни етнологічні дослідження почали продовжуватися у створеному владою Музеї етнографії та художнього промислу НАНУ. Одначе розсліди вчених строго регламентувалися комуністичними ідеологами. Пильно простежувалася, аби всі публікації були спрямовані на доведення єдності «братніх російського та українського народів». Вивчення творчості та діяльності персоналій учених-етнологів попередніх періодів було небажаним, практично забороненим.
Тільки з проголошенням відновлення Незалежності України створилися умови для розслідів етнологічної науки до 1939 року та науковців-етнологів (Федора Вовка, Володимира Гнатюка, о. Михайла Зубрицького, Зенона Кузелі та ін.). Одначе існує певне упередження щодо вивчення діяльності вчених, які працювали в рамках «радянського періоду». Питання, як в умовах жорсткого ідеологічного тиску чимало українських етнологів все-таки зуміли зберігати національний характер своїх праць, як виборювали дозволи для студій потрібних для української культури тем, - становить великий історико-культурний інтерес. На часі монографічне дослідження про творчість і організаційну працю першого директора Львівського відділення Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН, що його стараннями створено 1982 р. – доктора історичних наук Юрія Гошка. Власне, в цій інституції формувалися українські вчені-етнологи. Адже мова йде про півстолітню наполегливу працю у складний час політики денаціоналізації. Організовувалися експедиції в усі регіони України, фіксувався етнографічний та фольклорний матеріал, популяризувалася українська народна культура, видавалися наукові праці. Зберігався і поповнювався цінними артефактами Музей, створений вченими НТШ.
Однією з учених того часу, яка невтомно працювала і працює в напрямі виявлення особливостей української народної культури є Галина Стельмащук. У представленій статті авторка поставила мету: з’ясувати діапазон етнологічних інтересів ученої. Об’єктом цієї публікації є окреслити внесок Галини Стельмащук в етнологічну науку, а предметом – її публікації. Методологічною основою є принцип історизму й аналізу. Методом історико-системного аналізу з’ясувати значення для української культури висвітлення персоналій українських етнологів, зокрема творчості Галини Стельмащук.
- Кирчів Р. Етнографічно-фольклористична діяльність «Руської Трійці». Львів: Інститут народознавства НАН України, 2001. 424 с.
- Мушинка М. Володимир Гнатюк: життя та його діяльність в галузі фольклористики, літературознавства та мовознавства. Париж - Нью-Йорк – Сідней: НТШ, 1987. 332 с.
- Франко О. Федір Вовк – вчений і громадський діяч. Київ: Вид-во Європейського університету, 2001. 378 с.
- Дишкант В. Етнографи – збирачі земель. Книжник – Ревю. 2001. № 2. (30). С. 9.
- Думанська О. Із глибин вікових у сучасний вимір. Річ. 2001. № 5. С. 28-29.
- Мороз Ю. Унікальне видання. Український огляд: незалежне видання українців в Росії. Москва. 2002. № 2. С. 47.
- Никорак О. Стельмащук Г.Г. Давнє вбрання на Волині:етнографічно-мистецтвознавче дослідження. Луцьк, 2006. 282 с. Мистецтвознавчий автограф. Збірник наукових праць кафедри історії й теорії мистецтва Львівської Національної Академії Мистецтв. Випуск 3. Львів. 2008. С. 377 – 378.
8. Сапеляк О. Стельмащук Галина. Мала енциклопедія українського народознавства. Національна академія наук України: Інститут народознавства. Львів. 2007. С. 806 – 807.
9. Чибирак С. 10 травня 80 років від дня народження Г.Г. Стельмащук. Календар знаменних і пам’ятних дат Волині на 2003 рік. Луцьк. 2022. С. 94 – 97.
10. Nahachewski A. Ukrainian Studies. University of Alberta. 1990. Winter. P.117 – 119.
11. Turska K. Kwarnalnik Historii Kultury Materialnej. Warszawa, 1990. Nr. 3-4. S. 316 – 363.
12. Стельмащук Г., Крвавич Д. Український народний одяг ХVІІ – початку ХІХ ст. в акварелях Юрія Глоговського. Київ: Наукова думка, 1988. 268 с.
13. Стельмащук Г. Традиційні головні убори українців. Київ: Наукова думка, 1993. 228 с.
14. Стельмащук Г., Чугай Р. Виставка одягу Степаниди Грицай. Каталог. Львів: Львівське відділення Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М.Т. Рильського, 1984. 16 с.
15.Стельмащук Г., Білан М. Виставка творів Богдана Валька. Каталог. Львів: Львів: Львівське відділення Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М.Т. Рильського, 1984. 16 с.
16. Мала енциклопедія українського народознавства. Львів: Інститут народознавства НАН України, 2007. с.
17. Білан М., Стельмащук Г. Український стрій. Львів: Фенікс, 2000. 327 с.
18. Стельмащук Г. Давнє вбрання на Волині. Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2006. 280 с.
19. Врочинська Г., Стельмащук Г. Історія традиційних українських прикрас. Балтія-Друк, 2020. 184 с.
20. Стельмащук Г. Традиційний стрій етнографічних груп українців Карпат. Львів: Апріорі, 2021. 216 с.
21. Стельмащук Г. Розпис тканин. В’язання. Мереживо. Народні художні промисли України. Київ: Наукова думка, 1986. – С. 41 – 48.
22. Молчанова Л., Стельмащук Г. Одяг. Матеріальна культура Полісся. Київ: Наукова думка, 1988. С. 334 – 365.
23. Стельмащук Г. Народне вбрання мешканців Опілля. Голешів в історії, культурі та людських долях. Львів: Інститут народознавства НАН України, 2014. – С. 152 – 159.
24. Стельмащук Г. Вбрання. Історія декоративного мистецтва України. Від найдавніших часів до пізнього середньовіччя: У 5 т. Т.І. Київ: Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М.Т. Рильського НАН України, 2010. С. 251 – 265.
25. Стельмащук Г. Регіональні риси народного строю. Історія декоративного мистецтва України. Мистецтво ХІХ ст.: У 5 т. Т.ІІІ. Київ: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2009. С. 73 – 108.
26. Стельмащук Г. Вбрання. Історія декоративного мистецтва України. Народне мистецтво та художні промисли ХХ ст.: У 5 т. Т. 5. Київ: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2011. С. 93 – 100.
27. Стельмащук Г. Традиційне вбрання. Етнографічні групи українців Карпат. Бойки. Львів: Фоліо, 2020. С. 333 -345; Характерні риси лемківського одягу. Етнографічні групи українців Карпат. Лемки. Львів: Фоліо, 2020. С.139 – 152; Народне вбрання. Етнографічні групи українців Карпат. Лемки. Львів: Фоліо, 2020. С. 79 – 98.
28. Стельмащук Г. Українське національне вбрання. Українське народознавство: Навчальний посібник / За ред. С.П. Павлюка. Київ: Знання, 2004. С. 465 – 518.
29. Stelmaschuk Halyna. Становлення художньої освіти у м. Києві в 30-х р. ХІХ початку ХХ с. Rozwój polskiej i ukraińskiej mysli pedagogicznej na przestrzeni XIX – XX wieku. Pod redakcją naukową Anny Haratuk. Wrocław, 2011. S. 179 – 186.
30. Франко І. Найновіші напрямки в народознавстві (лекція, виголошена на першому щомісячному зібранні Народознавчого Товариства 28 лютого 1895 р.). Зібрання творів у 50 томах. Київ, 1986. Т. 45. С. 254 – 267.