«A-VISION» Альфреда Максименка як авторська форма віртуальної експозиції

Досліджено авторський спосіб віртуальної експозиції живопису «A-vision» відомого сучасного львівського художника та педагога А. Максименка на прикладі робіт, виконаних у 2006–2019 рр.

Мета – виокремити та охарактеризувати ключові особливості авторського підходу до проблеми віртуальної експозиції творів мистецтва. Предметом дослідження є притаманні риси поєднання творів мистецтва з експозиційним середовищем у запропонованій А. Максименком формі «A-vision». Висновки про характер побудови віртуального простору вибудовуються на підставі стислого аналізу ключових рис представлених творів. Аналізовані зразки презентують живописні серії, створені під враженням від відвідин міст, об’єднані в цикл альбомів-каталогів «Рефлексії», праця над яким триває і досі. Формула A-vision на прикладі «Рефлексій» передбачає проєкт експозиції для реального простору, а також самостійне представлення картин. Аналіз живописних творів у статті подається лише тією мірою, якою це необхідно для розкриття особливостей візуалізації в середовищі, на якому зроблено акцент.

Оскільки віртуальні експозиції автора досі не були широко репрезентовані та продовжують перебувати у стані розвитку, вони не ставали предметом спеціальних розвідок. Первинний аналіз експозицій А-vision переконує у присутності цікавих авторських знахідок у способі віртуального показу творів мистецтва, які становлять цінність і новизну в рамках мистецтвознавчих досліджень. Візуалізація експозиції відбувається у дво- та тривимірному просторі, вміщує елементи колажу, а передбачена (хоч і не обов’язкова) матеріалізація виставки в A-vision потребує активної творчої інтерпретації та внесення коректив на місці. Висувається припущення про зв’язок такого умовного способу представлення зі схильністю А. Максименка до концептуалізації творчого процесу, зведення малярських творів-об’єктів до максимально лаконічного фізичного виразу аж виходячи на рівень дематеріалізації; повернення таких трансформованих образів до фізичного стану можливе в різноманітних жанрах, у яких візуальний відповідник може служити ефективним засобом передавання змісту. Відзначено побудову тісного зв’язку картин з простором, при якому твориться оновлене за допомогою додатково привнесених елементів ландшафтне середовище – воно володіє власним виразом, розвиває та доповнює тему експонованих робіт. Тому крім поданого в презентаціях «Рефлексій» живопису, візуалізацію можна часом сприймати як задум інсталяції, завдяки введенню людини – як проєкт перфомансу, чи трактувати виставку, настільки глибоко зв’язану із середовищем, як форму інвайронменту. Передбачається, що через свій умовний характер віртуальна експозиція при потенційному втіленні потребуватиме більшої практичної адаптації художнього задуму до потреб оточення, творчого переосмислення.