Навчальні методи українських сценографічних шкіл ХХ ст. у контексті європейської театральної практики

Розглянуто умови формування та розвитку українських сценографічних шкіл ХХ ст. у контексті революційних процесів європейського та українського театрального мистецтва. Визначено причини виникнення та наслідки впровадження у європейську та українську сценографічну практику двох театральних реформ ХХ ст., а також вплив на освітній процес зміни функції театру в суспільстві, завдань сценографії та ролі сценографа в створенні вистави.

Проаналізовано умови виникнення та розвитку, творчі платформи й педагогічні методи найбільших українських сценографічних шкіл: макетної майстерні при театрі «Березіль» Леся Курбаса та Вадима Меллера 20–30-х рр. ХХ ст.; академічної школи сценографії у Харківському художньому інституті Бориса Косарєва 20–60-х рр. ХХ ст.; сценографічних лабораторій при театральному товаристві й у Київському художньому інституті Данила Лідера 70–80-х рр. ХХ ст. і львівської школи практичної сценографії кінця ХХ ст.

З’ясовано, що сьогодні в Україні не провадиться системних наукових досліджень мистецтва сценографії як особливого виду образотворчого мистецтва. Зазначено, що для задоволення потреб українських театрів у професійних сценографах однієї освітньої програми критично недостатньо, особливо зважаючи на суттєву зміну арсеналу засобів: заміну живописних задників відеопроєкціями; розширення можливостей світлової апаратури, розвитком цифрових 3D-технологій тощо; а також «дедраматизацію» вистави – заміну сюжету хронікальним зображенням, монтажем, колажем, наближення театрального мистецтва до гепенінгу, перформансу, енвайронменту, де акцент переноситься з твору на сам процес артдіяльності.

Доведено, що нові реалії потребують термінового збільшення кількості професійних сценографів та актуалізації навчальних методів сучасної української школи сценографії – з урахуванням методичного досвіду попередніх національних сценографічних шкіл та відповідно до нових викликів часу. Відкриття нової освітньої програми «Сценографія» є нагальною потребою для успішного розвитку українського театрального мистецтва та подальшої інтеграції в європейський культурний простір.