Розглянуто умови формування та розвитку українських сценографічних шкіл ХХ ст. у контексті революційних процесів європейського та українського театрального мистецтва. Визначено причини виникнення та наслідки впровадження у європейську та українську сценографічну практику двох театральних реформ ХХ ст., а також вплив на освітній процес зміни функції театру в суспільстві, завдань сценографії та ролі сценографа в створенні вистави.
Проаналізовано умови виникнення та розвитку, творчі платформи й педагогічні методи найбільших українських сценографічних шкіл: макетної майстерні при театрі «Березіль» Леся Курбаса та Вадима Меллера 20–30-х рр. ХХ ст.; академічної школи сценографії у Харківському художньому інституті Бориса Косарєва 20–60-х рр. ХХ ст.; сценографічних лабораторій при театральному товаристві й у Київському художньому інституті Данила Лідера 70–80-х рр. ХХ ст. і львівської школи практичної сценографії кінця ХХ ст.
З’ясовано, що сьогодні в Україні не провадиться системних наукових досліджень мистецтва сценографії як особливого виду образотворчого мистецтва. Зазначено, що для задоволення потреб українських театрів у професійних сценографах однієї освітньої програми критично недостатньо, особливо зважаючи на суттєву зміну арсеналу засобів: заміну живописних задників відеопроєкціями; розширення можливостей світлової апаратури, розвитком цифрових 3D-технологій тощо; а також «дедраматизацію» вистави – заміну сюжету хронікальним зображенням, монтажем, колажем, наближення театрального мистецтва до гепенінгу, перформансу, енвайронменту, де акцент переноситься з твору на сам процес артдіяльності.
Доведено, що нові реалії потребують термінового збільшення кількості професійних сценографів та актуалізації навчальних методів сучасної української школи сценографії – з урахуванням методичного досвіду попередніх національних сценографічних шкіл та відповідно до нових викликів часу. Відкриття нової освітньої програми «Сценографія» є нагальною потребою для успішного розвитку українського театрального мистецтва та подальшої інтеграції в європейський культурний простір.
- Кашуба-Вольвач О. Педагогічні програми з Фортеху. Огляд авторських концепцій та їх аналіз. Сучасне мистецтво. 2008. Вип. 5. С. 191–211.
- Клековкін О. THEATRICA. Лексикон / Ін-т проблем сучас. мис- тецтва НАМ України. К. Фенікс, 2012. 800 с.
- Ковальчук О. Сценографічна школа Д. Лідера. Процеси становлення та реалізації в часі. Сучасні проблеми художньої освіти в Україні. Ін-т проблем сучасного мистецтва. Київ : ІПСМ АМУ, Софія. 2009. С. 114–135
- Козак Б. Життя і творчість Леся Курбаса. Львів ; Київ ; Харків : Літопис, 2012.
- Лабинский М. Філософія театру. Лесь Курбас. Київ : Основи ; Харків : Олександр Савчук, 2022.
- Лідер Д. Театр для себе. Мистецтво. Київ, 2004. 104 с.
- Меллер В. Макетна майстерня «Березіль». Київ : Глобус., 1925. № 4. С. 163–164.
- Руденко-Краєвська Н. Основи сценографії. Частина перша. Навчальний посібник. ЛНАМ, Львів, 2020. 194 с.
- Руденко-Краєвська Н. В. Основи сценографії. Частина друга. Функції сценографії. Навчальний посібник. ЛНАМ, Львів, 2022.
- Чернова М. Борис Васильович Косарєв. Мистецтво. Київ, 1969. 67 с.
- Чечик В., Павлова Т. Борис Косарев: 1920-ті роки. Від малярства до теа-кіно-фото. Родовід. Київ, 2009. 288 с.
- Фіалко В.Творчий метод Данила Лідера. Антиквар. 2017. № 5–6. С.18–26.
- Фіалко В. Український театр 1970-х —1980-х років: режисерсько-сценографічні пошуки. Нариси з історії театрального мистецтва України ХХ століття. Академії мистецтв України. Інтертехнологія. Київ, 2006. С. 607 – 695.
- Шмагало Р. Мистецька освіта в Україні середини ХІХ – середини ХХ століття: структурування, методологія, художні позиції. Львів: Українські технології, 2005. 528 с
- Braun, Kazimierz, Braun, Justyna. The Great Reform of Theatre. Ossolineum. Wrocław. 1984. 384 р.
- Budnyk A. The importance of meller’s model workshop experience for modern design education. Demiurge: ideas, technologies, perspectives of design Vol. 3 No 1. 2020. р. 69–84.
- Lehmann Hans-Thies. Postdramatic Theatre. Verlag der Autoren, D-Frankfurt of Main. 1999. 225 р.