Особливості інтерпретації сакральної теми у «пластично-асоціативних» творах Михайла Дзиндри

На основі застосування принципів системного підходу, порівняльно-історичного, формально-стилістичного, семіотичного, герменевтичного методів аналізу охарактеризовано художні особливості інтерпретації сакральної теми у творчості Михайла Дзиндри періоду «пластичних асоціацій» і в більш пізніх творах митця.

Розкрито сутність «пластично-асоціативної» концепції майстра. Встановлено, що твори сакрального змісту посідають чільне місце в його «пластично-асоціативному» доробку 1967–1974 років. З’ясовано, що особливостями їх образно-пластичних вирішень є «позаканонічний» діалог з релігійною традицією, її інтимне ліричне проживання, використання сакральної теми як «точки входу в площину національного», асоційованість форм із широким спектром культурних змістів, вираження традиційного новаційними формальними засобами. Наголошено на інспірованості робіт сакральної тематики досвідом кубізму, помітній у геометризації та деструкції форм людського тіла з наступним конституюванням нової художньої реальності, заснованої на взаємодії ліній та площин. Виявлено, що характерним для творів аналізованої тематичної групи є застосування пластичних знахідок О. Архипенка (внутрішніх просторових цезур, контрформ, поліхромії, активної взаємодії форм із простором) і художніх прийомів П. Пікассо. Продемонстровано, що особливостями композицій М. Дзиндри на сакральну тему є контрасти статики та динаміки, ліній, масштабів, об’ємів, виразність силуетів, символічна значущість кольорів.

Акцентовано на граничному образному та пластичному узагальненні скульптором низки зображень та їх піднесенні до «образів-парадигм». Відзначено, що особливістю окремих творів є «трансформація» семантики та пластики при коловому огляді, що інтригує та захоплює глядача.

Підкреслено, що чільне місце в аналізованій типологічній групі посідають іронічні, гротескні образи, засновані на сприйнятті сакрального крізь призму народної релігійності, в тональності казок і фольклору, поєднанні буденного з надприродним та уведенні зображеного в особистий емоційний світ. Аргументовано твердження, що синкретизмом повсякденного, земного та міфічного, відтворенням надприродного як буденного вони суголосять «магічному реалізму», зокрема оповіданням Ґабріеля Ґарсіа Маркеса.

З’ясовано, що значній частині творів розглянутої типологічної групи притаманна «вимога» природного простору експонування та розкриття додаткових аспектів образів на його тлі.