Розвиток автономного статусу концептуальної фотографії в англо-американському мистецькому дискурсі 1960-х – 1970-х років

Автор досліджує процес здобуття концептуальною фотографією  автономного статусу в образотворчому мистецтві другої половини ХХ століття, незважаючи на те, що митці-концептуалісти використовували її лише як допоміжний інструментарій для документування та передачі ідеї. Цей інструментальний формат поступово набув самостійних художніх форм, що призвело до формування автономної території концептуальної фотографії.

Зазначається, що справжній тригер автономії криється не лише у впливі концептуального мистецтва, а й у вирішенні внутрішньовидових проблем самої фотографії. Ключовою з них стало дослідження норм співіснування текстового та зображального елементів.

Це питання розглянуто у контексті диспуту між Люсі Сауттер та Джеффом Воллом. Люсі Сауттер вважає, що навмисне применшення концептуалістами ролі фотографії як лише «інструменту» призвело до парадоксальної інверсії, яка актуалізувала її значення та відокремила від традиційної фотографії. Вона стверджує, що фізична форма фотографії активно бере участь у створенні сенсу, попри те, що концептуалісти це заперечували, слідуючи тезі Сола Левітта про примат ідеї. Натомість, Джефф Волл розглядає ранній концептуалізм як редукціоністський проєкт, у якому фотографія виконувала лише службову роль, будучи «нудною» та підпорядкованою ідеї. Волл наголошує, що фотографія не може звільнитися від «тягаря зображення» через свою фізичну природу, і саме ця «невдача» призвела до відновлення картинної традиції у постконцептуальній фотографії.

Теоретичною базою для автономії стали поняття «іконотекст» (нерозривна єдність тексту та будь-якого зображення) та «фототекст» (специфічний вид іконотексту, де візуальний елемент – обов'язково фотографія). У фототексті зображення та слова мають рівну важливість і створюють нові значення. Це дозволило концептуальній фотографії утвердити себе як самостійний медіум, вирішуючи внутрішні проблеми медіуму, а не просто успадковуючи концептуальне мистецтво.

З’ясовано, що автономія концептуальної фотографії викликала низку фундаментальних питань, зокрема: співвідношення «художньої вагомості» ідеї та фотографії, домінування слова над образом, а також проблема «антихудожності» візуальності, яка все одно містить елементи художньої репрезентації.