Рівненська школа художнього текстилю: становлення, еволюція, персоналії

Український художній текстиль від 60-х років минулого сторіччя став темою наукових праць  С. Сидорович, А. Жука, Я. Запаска, З. Чегусової, Т. Печенюк, Г. Кусько, Є. Шимчук, З. Шульги, Д. Боб’як, О. Ямборко. У історичному розрізі регіональні аспекти народного  ткацтва досліджували О. Никорак, Т. Лупій, О. Луковська, О. Мойсюк та ін. Важливою фундаментальною працею, у якій розглянуто запропоновані проблеми, став 5 том «Історії декоративного мистецтва України» виданий Інститутом мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського Національної академії наук України (2016). У ньому відзначено бурхливий розвиток текстильного мистецтва в Україні в 1990-х рр. і, особливо, з 2000-х рр., та розглядається у загальних рисах доробок рівненських та львівських мисткинь Марти Токар, Іванни Токар, Тетяни Лукашевич та Олени Охримик. Окремі аспекти творчості рівненських майстринь та становлення школи висвітлено А. Ніколаєвою, Н. Космолінською, О. Сташуком, І. Токар та ін. Однак комплексне дослідження становлення Рівненського текстильного мистецького осередку та проблем розвитку школи на сучасному етапі не здійснювалося, що підтверджує важливість пропонованої праці.

Метою дослідження є виявлення соціокультурних передумов та особливостей становлення рівненської школи художнього текстилю; коротка характеристика творчості її найважливіших персоналій; визначення основних проблем та шляхів розвитку. Методологія базується на комплексному підході, що включає культурологічний, структурний аналіз та мистецтвознавчу інтерпретацію, що дозволило системно розглянути  рівненське мистецтво тканини останніх десятиліть як цілісне мистецьке явище. Наукова новизна полягає у зверненні до регіональних особливостей сучасного текстильного мистецтва Рівного. Результати. Художній текстиль в усій різноманітності своїх втілень протягом останніх десятиліть постає на мистецькій мапі Рівного як поле для пошуків нової естетики та свіжого погляду на дійсність. Ця традиційно декоративна галузь щораз активніше тяжіє до образотворчості і може у своїх вершинних проявах претендувати на дослідження сучасного стану соціуму і людини. Важливим стимулом для розвитку художнього текстилю Рівненщини, попри слабкість інституційної підтримки особливо в останні роки, стало запровадження та функціонування фахової мистецької освіти. Нові художні смисли кристалізуються у процесі демократичної конкуренції між творчими ідеями майстринь різних поколінь, що вказує на формування школи художнього текстилю. Серед інших видів мистецтва саме текстиль найширше представлений на міжнародних виставкових заходах, в тому числі і доробком молодшої генерації майстринь.

Водночас слід відзначити проблему слабкої інституалізації українського сучасного мистецтва на регіональному рівні, першочергово вона виявляє себе на рівні музеєфікації артефактів, адже проблема репрезентації у сучасному світі виходить на перший план. Щодо текстильного мистецтва Рівненщини, то найбільш гостро стоїть питання відсутності централізованої акумуляції сучасних творів, які зберігаються в майстернях художниць, – що ускладнює повноцінне функціонування мистецьких висловлювань, їх вивчення та інтерпретацію.

Цікаві потенційні можливості має співпраця професійної школи художнього текстилю з Рівненським льонокомбінатом (яка існувала до 1990-х рр.) за умови появи комплексу чинників, які дозволили б її реанімувати або створити заново. Мова може йти про розвиток льонарства в Україні, розширення асортименту підприємства та інші стратегічні структурні ініціативи.

Висновки. Рівненська школа художнього текстилю стала своєрідним відгалуженням львівської школи декоративно-ужиткового мистецтва. Спираючись на регіональні традиції народного ткацтва, сучасні рівненські мисткині створили нове унікальне художнє явище, що характеризується різноманітністю своїх проявів у семантичному наповненні та формотворчому аспекті. Погляд на рівненський арт-простір крізь призму децентралізації художніх процесів доводить, що ведуча роль у цьому процесі належить саме мистецтву тканини. Причому вектор цей доволі потужний, художній текстиль виступає чинником противаги традиційному живописоцентризму українського мистецтва (в тому числі й арт-ринку).

На наступному етапі дослідження передбачається акцент на образній системі окремих мистецьких персоналій. Дослідження може бути продовжене в міждисциплінарній площині, наприклад, культурологічний аналіз, методологічні аспекти та ін.