Парадигмальний базис менеджменту архітектурної спадщини у контексті сучасної філософії збереження культурних цінностей

Збереження культурних цінностей визначається як усі дії, спрямовані на передачу культурних цінностей майбутнім поколінням з одночасним вивченням, фіксацією, охороною та відновленням культурно значимих якостей об’єкта, місця чи будівлі з мінімальним втручанням. Збереження це дії, спрямовані на ремонт, консервацію, технічне обслуговування та демонстрацію історичних будівель, частин будівель та об’єктів, а також пов’язаного з ними начиння, такого як меблі, тощо. Ці дії, що вживаються щодо окремих будівель або груп будівель (ансамблів), є інвестиціями в майбутнє таких об’єктів. Такий регенеративний вплив на історичні будівлі та місця зазвичай збільшує вартість прилеглої власності, а також покращує місцеві економічні умови. Збереження архітектури вважається переважним видом діяльності у ширшій та різноманітнішій галузі збереження культурної спадщини, яку також називають управлінням культурною спадщиною (або управлінням ресурсами спадщини). Ця галузь пов’язана з документуванням та збереженням усіх форм людської культури, включаючи матеріальні артефакти, такі як архітектура, археологічні пам’ятки, культурні ландшафти, декоративно-­­ужиткове мистецтво та інші об’єкти матеріальної культури. Крім того, збереження культурної спадщини стосується і нематеріальних проявів людської діяльності, включаючи існуючі звичаї, духовні практики, а також музичні, ремісничі та кулінарні традиції, які вважаються живою культурною спадщиною. Загальна сфера діяльності зі збереження спадщини постійно розширюється, що робить цю сферу динамічною та відкритою для нових учасників, які привносять свіжі погляди та ідеї. У міру розширення організованої практики збереження спадщини з кожним роком раніше розрізнені факти та уявлення про минуле набувають нового змісту та значення. У зв’язку з цим постійно змінюються як культурні, так і економічні цінності об’єктів спадщини.